Головна сторінка

Гриби — група гетеротрофних організмів, які не містять хлорофілу. Гриби об'єднують в окрему систематичну групу — царство (поряд з царствами тварин і рослин). Це одноклітинні й багатоклітинні організми. Нині систематики налічують понад 100 тис. видів грибів.

Гриби займають проміжне положення між тваринами і рослинами, оскільки характеризуються низкою ознак, що роблять їх подібними, з одного боку, до тварин (в оболонці є хітин, запас поживних речовин у вигляді глікогену, в результаті обміну речовин утворюється сечовина), а з іншого — до рослин (необмежений ріст, адсорбтивний тип живлення, тобто всмоктування). Грибисапрофіти живляться органічними речовинами відмерлих організмів, а грибипаразити можуть жити на рослинах, тваринах і людині. Є також перехідні форми грибів (трутовики), які частину свого життя існують як сапрофіти, а іншу частину — як паразити. Грибисапрофіти живуть на опалому листі, деревині та перегної.

Багато видів грибів живуть у симбіозі з водоростями і вищими рослинами. Взаємовигідне співжиття міцелію грибів з коренями вищих рослин утворює мікоризу (наприклад, підберезник з березою, підосичник з осикою тощо). Значна частина вищих рослин (дерева, тверда пшениця та ін.) не може нормально розвиватися без мікоризи. Гриби отримують від вищих рослин кисень, продукти виділення коріння та безазотисті сполуки. Гриби "допомагають" вищим рослинам засвоювати важкодоступні речовини гумусу, активізують діяльність ферментів вищих рослин, своїми ферментами сприяють вуглеводному обміну, фіксують вільний азот і в сполуках передають його вищим рослинам разом з ростовими речовинами, вітамінами тощо.

Гриби умовно поділяють на нижчі й вищі. Вегетативне тіло грибів називають грибницею, або міцелієм, воно складається з окремих ниток — гіфів. Ці нитки знаходяться всередині субстрату, на якому живуть гриби.

Найчастіше грибниця займає велику територію. Через міцелій відбувається всмоктування поживних речовин осмотичним шляхом. Гриби з найпримітивнішою будовою міцелію не мають, їхнє тіло складається з однієї клітини. У грибів із складнішою будовою міцелій часто буває добре розгалужений, одноклітинний, багатоядерний. У вищих грибів міцелій багатоклітинний.

Одно або багатоядерні клітини грибів здебільшого вкриті тонкою клітинною оболонкою. Під нею знаходиться цитоплазматична мембрана, яка вкриває цитоплазму. Клітинна оболонка на 80—90 % складається з азотистих і безазотистих полісахаридів, до її складу в невеликій кількості входять білки, ліпіди та поліфосфати.

Клітина грибів містить ферменти, білки. З органел у ній є мітохондрії, подібні до таких у вищих рослин, лізосоми, в яких протеолітичними ферментами розщеплюються білки. У вакуолях містяться запасні поживні речовини: глікоген, ліпіди, жирні кислоти, жири тощо. В їстівних грибах є багато вітамінів і мінеральних солей. Приблизно 50 % сухої маси становлять азотисті речовини, з яких на білки припадає близько 30 %.

Розмножуються гриби безстатевим шляхом — спеціалізованими клітинами (спорами) і вегетативне (частинами міцелію, брунькуванням). Процесу спороутворення може передувати статевий процес, який у грибів дуже різноманітний. Зигота може утворюватися в результаті злиття соматичних клітин, спеціалізованих на гамети, і статевих клітин — гамет (утворюються в статевих органах — гаметангіях). Утворена зигота проростає відразу або після періоду спокою і дає початок гіфам з органами статевого спороношення, в яких утворюються спори.

Спори різних грибів поширюються повітряними течіями, комахами, різними тваринами та людиною.

Цвільові гриби (мал. 1, а, б) оселяються на продуктах харчування, в грунті, на овочах і плодах. Вони зумовлюють псування доброякісних продуктів (хліба, овочів, ягід, фруктів тощо). Більшість цих грибів — сапрофіти. Проте деякі з них є збудниками інфекційних хвороб людини, тварин, частіше рослин. Наприклад, гриб трихофітон спричинює стригучий лишай у людини і тварин.

Усім добре відомий одноклітинний гриб мукор, або біла цвіль, що оселяється на овочах, хлібі та кінському гної. Спочатку біла цвіль має вигляд пухнастого нальоту, який через деякий час стає чорним, оскільки на грибниці з'являються кулясті головки (спорангії), в яких утворюється велика кількість спор темного кольору.

Аспергил і пеніцил мають багатоклітинний міцелій. Плодоносний гіф (конідієносець) аспергила на верхівці має потовщення з паличкоподібними виростами, від яких відшнуровується ланцюжок спор. У пеніцила конідієносець на верхівці не потовщується, а розгалужується. У цих грибів плодові тіла утворюються рідко.

У 1929 р. англійський учений А. Флемінг виявив антибактеріальну дію пеніцила і виділив речовину, яку назвав пеніциліном. Його широко використовують для лікування різних хвороб.

Дріжджі — це одноклітинні нерухомі організми розміром від 8 до 10 мкм. Форма цих грибів овальна або видовжена. Справжнього міцелію вони не утворюють. Швидкість обміну речовин у дріжджів (у перерахунку на одиницю маси) значно вища, ніж у міцелярних грибів. Вони дуже поширені в грунті, на субстратах з рослин, що містять багато глюкози.

Дріжджі швидко ростуть і розмножуються, що значною мірою впливає на зовнішнє середовище, їх культивують і використовують у господарській діяльності з давніхдавен, оскільки вони викликають бродіння вуглеводів з утворенням спирту і вуглекислого газу. Велике значення мають хлібні, або пивні, дріжджі, які використовують у хлібопеченні та пивоварінні (існують лише культурні раси), а також винні, які застосовують при виготовленні вин. У природі останні містяться в соку різних соковитих плодів. Деякі дріжджі накопичують у клітинах білки та жири, тому їх використовують у їжу.

Грибипаразити (див. мал. 1, в, г, д). На рослинах паразитує понад 10 тис. видів грибів, на тваринах і людині — близько 1 тис. видів.

Псування багатьох видів сільськогосподарських продуктів і втрати урожаю від грибівпаразитів настільки великі, що боротьбу з ними ведуть спеціальні державні установи та міжнародні організації.

З грибів, що паразитують на рослинах, найпоширеніші сажкові, іржасті гриби, ріжки та ін. Вони вражають сходи городніх, злакових культур, лісових порід та інших рослин.

Представники сажкових грибів паразитують в основному на культурних і дикорослих злаках, спричинюючи захворювання злаків — сажку. Таку назву захворювання дістали внаслідок того, що хворі рослини мають вигляд обвуглених або обсипаних сажею. Міцелій сажкових грибів міститься в міжклітинниках хазяїна, в його клітини проникають гаусторії. Зимуюча стадія гриба — сажкові спори, які зимують або в грунті, або в зерносховищах. Різні види сажки порізному заражають рослини. Виділяють три основних способи зараження: 1) зараження відбувається в грунті під час проростання зернівок (колбоподібна сажка проса, тверда сажка пшениці); 2) зараження в період цвітіння злаків, коли сажкова спора потрапляє на приймочку маточки і проростає до зав'язі; такий спосіб зараження властивий порошистій сажці пшениці та ячменю; 3) уражаються молоді надземні частини рослин, зараження викликають спори, при цьому міцелій не розростається по всій рослині, а локалізується в місці зараження, де й спричинює утворення пухлин, наростів (пухирчаста сажка кукурудзи).

Іржасті гриби, яких налічують близько 7000 видів, паразитують не лише на покритонасінних, а й на вищих спорових рослинах, зумовлюючи хворобу іржу. На уражених грибом листках і стеблах з'являються бурі плями, звідки і назва хвороби. Найпоширенішою є лінійна іржа, що паразитує на різних злакових. Уражаючи асиміляційну поверхню хлібних злаків, іржа призводить до значних втрат урожаю.

Ріжки (див. мал. 1, г) — це паразитичний гриб, що розвивається на житі, часом на пшениці та інших злаках. Під час цвітіння жита спори гриба заносяться вітром на зав'язь квітки, де вони проростають у міцелій. На міцели утворюється значна кількість конідієносців. Конідії, що утворюються при цьому, містяться в солодкій, трохи липкій речовині — медяній росі. Спиваючи медяну росу, комахи переносять конідії на квітки здорових рослин. Пізніше на цих рослинах замість насіння з ураженої зав'язі розростається склероцій (ріжок), що складається з міцно сплетених гіфів гриба.